Пропонується огляд Постанови ВС від 17 січня 2023 року (справа № 753/13113/18)
Чим вказана Постанова ВС може бути корисною?
Вказана Постанова містить ряд висновків Суду щодо:
- реалізації права на перехресний допит потерпілої дитини (п.19-29);
- значення показань потерпілої для висновку про винуватість засудженого (п.30-34);
- допустимості позасудових показань потерпілої (п.35-48);
- опитування неналежним суб’єктом (п.49-57);
- забезпеченості належним чином прав Сторони Захисту іншими засобами реалізувати свої права (п. 58-88);
- прийнятності такого доказу як показання з чужих слів (п. 89-94);
- оцінки такого доказу, як «професійний висновок» психолога (п. 95-108);
- оцінки висновків експертів (п.109-119);
- доказів, наданих стороною захисту (п.120-129);
- нерелевантних обставин (п.130-134);
- порушення презумпції невинуватості (п.135-152);
та загальні висновки по справі (п. 154-159).
Про що вказана справа, та які строки її розгляду?
Це кримінальне провадження, в якому чоловікові було висунуто обвинувачення у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої дитини (ч.2 ст.156 КК України), якій (дитині) на момент вчинення інкримінованих дій було 3 роки та 3 місяці. Чоловік, якому висунуто обвинувачення – був батьком дитини. Подія кримінального правопорушення, про яку йде мова у справі датована 16 червня 2016 року. Опитування дитини під час досудового розслідування мало місце через місяць після події кримінального правопорушення, тобто 16 липня 2016 року.
Суд першої інстанції визнав особу винною та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Суд апеляційної інстанції апеляційні скарги залишив без задоволення, Вирок суду першої інстанції - без змін.
Суд Касаційної інстанції частково погодився з аргументами сторони захисту, скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та закрив провадження у справі.
Строки розгляду та хронологія:
12.07.2018 року – справа зареєстрована в суді першої інстанції.
13.07.2018 року – призначено підготовче засідання.
16.12.2019 року – суд першої інстанції ухвалив вирок.
22.01.2020 року – суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження.
30.09.2020 року – суд апеляційної інстанції залишив вирок без змін
04.01.2021 року – у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу Захисника.
12.01.2021 року – Верховний Суд відкрив касаційне провадження
17.01.2023 року – Постанова ВС.
Справа в суді першої інстанції слухалась близько півтора року, в апеляції – близько дев’яти місяців, у суді касаційної інстанції – два роки.
До суду касаційної інстанції звернувся Захисник обвинуваченого. Наскільки зрозуміло з тексту Постанови ВС, засуджений загинув в 2020 року (п.157), проте касаційний розгляд було продовжено, Захисник підтримав касаційну скаргу з метою реабілітації засудженого.
Основні доводи Сторони Захисту в касаційній скарзі:
· стосувалися процедурної несправедливості судового процесу в цілому та були обумовлені неможливістю сторони Захисту якісно будувати стратегію захисту в умовах відсутності можливості провести перехресний допит з ключовим (та основним) свідком обвинувачення - потерпілою (малолітньою дитиною);
· зводилися до використання Стороною Обвинувачення недопустимих доказів, зокрема професійного висновку психолога, та застосування під час опитування дитини, якій на момент опитування було 3,3 роки Методики «Зелена кімната»:
· були обґрунтовані можливим монтажем відеозапису;
· захист посилався на недопустимість висновку комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи дитини;
· захист зазначав, що суди безпідставно не прийняли версію подій обвинуваченого, не надали значення доказам про те, що дитини в момент інкримінованої події в готелі не було.
Як вже зазначено вище, Суд касаційної інстанції, скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та закрив провадження у справі.
Висновки, про які йде мова в Постанові ВС:
Висновок суду щодо реалізації права на перехресний допит потерпілої дитини (п.19-29)
Верховний Суд, звертаючи увагу на конкретні обставини коректної справи, враховуючи особливості провадження щодо малолітніх дітей свідків і потерпілих, посилаючись на норми міжнародного та національного права прийшов до висновку, що «у виключних обставинах цієї справи підстави, наведені судом, в достатньому ступені виправдовували відмову від допиту дитини в судовому засіданні» (п.29)
Висновок суду щодо значення показань потерпілої для висновку про винуватість засудженого (п.30-34)
Верховний Суд зазначає, що за обставинами цієї справи потерпіла була єдиною особою, яка могла надати свідчення про стверджувані події 16 червня 2016 року. Суд не залишає поза увагою, що сторона обвинувачення докладала зусиль, щоб знайти інші докази, проте проведені слідчі (розшукові) дії не дали жодних відомостей. У цій частині Постанови Верховний Суд зазначив: «Не входячи на цьому етапі в питання допустимості згаданих вище доказів, Суд доходить висновку, що показання малолітньої потерпілої мали істотне, якщо не вирішальне, значення для висновків суду щодо винуватості засудженого» (п.34)
Висновки суду щодо допустимості позасудових показань потерпілої (п.35-48)
Верховний Суд зазначив, що оскільки «висновок про винуватість ґрунтується на позасудових показаннях потерпілої і ці показання мали істотне, якщо не вирішальне значення» (п.35), тому Суд проаналізував допустимість позасудових свідчень потерпілої, щоб вирішити, чи використання цього доказу судами відповідало процесуальним вимогам і справедливості процесу в цілому, враховуючи відсутність перехресного допиту в суді.
Верховний Суд «ще раз наголошує, що перехресний допит особи є важливим елементом права обвинуваченої особи на справедливий судовий розгляд. Таким чином, відступ від правила безпосереднього допиту можливий лише за виключних обставин, наявність яких має бути обґрунтована судом і перевірена, у випадку оскарження, судами вищого рівня (п.47)
Враховуючи свій попередній висновок, що відмова суду першої інстанції від допиту потерпілої була виправданою в обставинах цієї справи, Суд не вважає позасудові показання потерпілої, отримані під час опитування у «Зеленій кімнаті» недопустимими з погляду частини 1 у сукупності з пунктом 5 частини 2 статті 87 КПК (п.48)»
Важливим в даному розділі є посилання суду на численні міжнародні положення, які зобов`язують Україну ставитися з особливою увагою до інтересів дітей під час кримінального провадження (п.44, п.22-25)
На окрему увагу в цій частині заслуговує висновок суду щодо можливості в такій категорії справ посилатися на показання з чужих слів: «Суд враховує також підхід законодавця щодо використання показань з чужих слів при дотриманні умов, викладених у статті 97 КПК. Оскільки процесуальний закон допускає, що показання особи, яка не допитується в суді, можуть бути використані у вигляді переказу їх іншими особами, Суд не бачить підстав вважати, що показання такої особи, які вона давала поза судовим розглядом, але які були записані і автентичність яких підтверджена, мають бути безумовно виключені без достатньої уваги до факторів, які зумовили неможливість допиту такої особи в суді (п.46)».
Щодо прийнятності такого доказу як показання з чужих слів в Постанові ВС є окремі висновки (п. 89-94)
Висновки суду щодо опитування неналежним суб`єктом (п.49-57)
Сторона Захисту заявляла що професійний висновок психолога (складений за результатами опитування дитини психологом за методикою «Зелена кімната»), є недопустимим доказом так як:
по-перше особа, яка запросила психолога для проведення опитування дитини, не мала таких повноважень;
по-друге психолог не був належним суб`єктом для проведення такого опитування.
Суд розглянув ці доводи в контексті законності та справедливості процедури отримання показань потерпілої, під час опитування в «Зеленій кімнаті».
В цій частині Суд зазначив, що незважаючи на те, що «показання дитини були отримані «неналежним суб`єктом», оскільки психолог не лише не була, а й не могла бути уповноважена на здійснення слідчих дій в цьому провадженні. Отже відповідно до концепції «неналежного суб`єкта» показання потерпілої, отримані в «Зеленій кімнаті», мали бути визнані недопустимим доказом (п.53), суд відійшов від такого ригористичного (суворого) підходу та зазначив, з посиланням на Правові Висновки ВС в Постанові від 31 серпня 2022 року (https://cutt.ly/j9MVvP3), «в цій справі Суд також вважає, що правило «належного суб`єкта» не можна застосовувати без оцінки впливу «неналежності» на права і свободи сторін кримінального процесу і на справедливість провадження в цілому. Такий підхід перетворив б це правило на грубий і невибірковий інструмент, який суперечив би забезпеченню справедливості судового розгляду, що передбачає зважування конкуруючих інтересів захисту, потерпілого і свідків, а також зацікавленість суспільства в ефективному відправленні правосуддя (п.55) (Див., mutatismutandis, Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC], nos. 26766/05 and 22228/06, § 146, ECHR 2011).
У наступних пунктах Постанови суд зазначив: «У цій справі сторона захисту не навела доводів, яким чином сам факт того, що опитування потерпілої було проведено психологом, істотно порушив права сторони захисту в обставинах цієї справи. Таким чином, Суд не вважає саме по собі те, що показання потерпілої отримані «неналежним суб`єктом», достатньою підставою для визнання показань потерпілої під час опитування в «Зеленій кімнаті» недопустимими (п.56).
З тих же підстав судом були відхилені докази Сторони Захисту про недопустимість висновку експертів за критерієм неналежних суб’єктів.
Висновки суду щодо забезпеченості належним чином прав захисту іншими засобами (п. 58-88)
Загальні міркування (п.58-68)
У цій частині «Суд нагадав, що відповідно до практики ЄСПЛ, якщо винуватість особи встановлено лише або у вирішальному ступені на твердженнях свідка, якого обвинувачена особа не мала можливості допитати під час розслідування або судового розгляду, права захисту можуть бути обмежені у ступені, що не відповідатиме гарантіям статті 6 Конвенції (п.58) (Al-Khawaja and Taheryv. the United Kingdom [GC], nos. 26766/05 and 22228/06, § 119, ECHR 2011).
Суд зазначає: «Чим більше вага показань відсутнього свідка для остаточного висновку про винуватість, тим більше уваги має бути приділено забезпеченню прав захисту з метою врівноважити цю важливу перешкоду для ефективного захисту» (п.59).
Підхід, які суд використав у даному випадку описаний в Постанові:
«Як зазначив ЄСПЛ, при застосуванні цих принципів слід відповісти на три питання:
(1) чи існували вагомі причини для відсутності свідка і для допуску показань відсутнього свідка як доказів;
(2) чи були показання відсутнього свідка єдиною чи вирішальною підставою для висновку про винуватість або мали суттєвий вплив на цей висновок; і
(3) чи існували достатні врівноважуючи фактори, враховуючи суворі процесуальні гарантії, що компенсували ускладнення, з яким стикається сторона захисту в результаті допущення неперевірених перехресним допитом доказів і забезпечували, щоб розгляд справи у цілому був справедливим (п.65).
Висновок Суду з цього питання: «Встановивши, що відмова у допиті потерпілої в судовому засіданні була виправдана за обставин цієї справи (пункт 29 вище) і що її показання мали істотне значення (пункт 34 вище), Суд має оцінити, наскільки неможливість перехресного допиту потерпілої позначилася на справедливості судового розгляду в цілому і, зокрема, на рівності сторін, і чи врахували суди необхідність врівноважити таке суттєве обмеження можливостей захисту через додержання суворих процесуальних гарантій, зокрема в оцінці допустимості доказів та застосування стандарту доведення «поза розумним сумнівом» (п.68).
Висновки суду щодо показань малолітньої потерпілої (в контексті забезпеченості прав/можливостей Сторони Захисту належним чином іншими засобами реалізувати гарантовані права, враховуючи, що потерпіла була єдиним та ключовим свідком обвинувачення і не була допитана в судовому засіданні (п.69-88)
У цій частині Постанови «Суд ще раз підкреслює, що малолітня потерпіла у цій справі була єдиним свідком події, інкримінованої засудженому, і обставини цієї події іншими незалежними доказами не були доведені» (п.69)
У цій частині ВС звернув увагу наскільки важливо було для дотримання процедурної справедливості судового процесу ретельно проаналізувати покази дитини, як з точки зору їх змісту (з урахуванням віку, здатності дитини запам’ятовувати та описувати події), так і з точки зору якості проведення процедури опитування.
Верховний Суд зазначає: «Показання дитини містяться у відеозаписі бесіди з психологом у «Зеленій кімнаті» 16 липня 2016 року. Цей доказ був наданий суду і його зміст давав можливість оцінити ці показання, у тому числі оцінити здатність дитини як запам`ятовувати, так і описувати події, а також спосіб отримання від неї показань, що - враховуючи вікові особливості дитини - є важливим фактором в оцінці надійності показань дитини. Ураховуючи психологічні особливості, притаманні малолітньому віку потерпілої, суду для оцінки достовірності і надійності її показань слід було ретельно проаналізувати і прийняти до уваги, наскільки якісно було проведено її опитування» (п.71).
Окремо, Суд звертає увагу на наявність навичок та компетентностей у фахівців, які працюють з дітьми, і на обов’язок суду звертати увагу на обставини.
Суд констатував відсутність у вироку оцінки суду щодо наступних фактів та обставин:
- чи володіла психолог, яка проводила опитування, відповідними навичками, а також будь-які відомості про її підготовку для виконання такої ролі (п.75);
- немає оцінки того, наскільки запрошена психолог розуміла задачі опитування у «Зеленій кімнаті» (п.76);
- суд не з’ясував, що розуміла психолог під «психологічною роботою» у цьому випадку, і наскільки її розуміння узгоджувалося із завданням отримати від дитини якомога точнішу і детальнішу інформацію про подію, яка розслідувалася, а також перевірити достовірність повідомлених потерпілою відомостей» (п.79);
- суд не впевнився що між психологом і дитиною встановилися довірливі відносини, що дитина відчувала себе в безпеці у присутності такої особи (п.81)
ВС підкреслив: «відеозапис інтерв`ю показує, що на встановлення контакту з дитиною психолог витратила менше 1 хвилини, не представилася дитині і не пояснила, для чого вона хоче з нею говорити. Внаслідок цього дитина на 6 хвилині висловила чітке бажання припинити розмову, оскільки психолог «погано вередує» і «не подобається», і така відмова розмовляти, що переходила навіть в плач дитини, повторювалась кілька разів протягом опитування» (п.82).
У наступних пунктах Постанови суд зазначає, що саме необхідно було з’ясувати в процесі опитування, а саме:
· «здатність дитини описувати події і свої враження, а також відрізняти правду від брехні (фантазії) (п.83)
· суд мав дослідити «чи були задані відповідні запитання і наданий достатній час, щоб дитина продемонструвала таку здатність; (п.83) Як свідчить відеозапис, дитині не було задано жодного запитання щодо проведеного з батьком часу,… щоб з`ясувати, наскільки дитина здатна описати звичайні речі, які вона спостерігала» (п.83)»
Висновки Суду в цій частині:
· «для забезпечення засудженому права на справедливий суд в обставинах цього провадження, суд мав навести детальні мотиви, чому - враховуючи як зміст, так і спосіб отримання - він вважає показання дитини такими, що варті довіри і підтверджують стверджувані стороною обвинувачення обставини» (п.87).
· «…коли показання в обставинах справи мають вирішальне значення, а їх оцінка також впливає на оцінку інших доказів у справі, відсутність будь-якого аналізу такого доказу є відвертим порушенням права на захист і очевидно не відповідає гарантіям справедливого судового розгляду, особливо в умовах, коли сторона захисту позбавлена можливості використати перехресний допит» (п.88).
Висновки суду щодо показання з чужих слів (п. 89-94)
У цій частині Постанови Суд зазначає «у вироку відсутній аналіз допустимості цих показань з чужих слів згідно з критеріями, визначеними в частині 2 статті 97 КПК. Це положення передбачає, що при прийнятті рішення про допустимість показань з чужих слів суд зобов`язаний враховувати, серед іншого, обставини надання первинних пояснень, чи викликають ці обставини довіру щодо їх достовірності, переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень, складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані тощо (п.90).
Висновки суду в цій частині:
· «несприятливе положення, у яке поставлена сторона захисту через неможливість перехресного допиту потерпілої, має бути компенсована підвищеною увагою до інших процесуальних гарантій, у тому числі до правил допустимості доказів (п.93)
· «суд першої інстанції не пояснив, чому, замість самостійного аналізу наданих суду позасудових показань потерпілої, він надав перевагу менш надійним доказам: показанням з її слів близьких осіб і інтерпретації її слів психологом (п.94)»
Висновки суду щодо такого доказу, як «професійний висновок» психолога (п. 95-108)
У цій частині Суд зазначає – «Суд першої інстанції надав велике значення доказу, названому ним «професійним висновком щодо перебігу психологічної роботи з дитиною», визнавши його не лише допустимим, але й одним з основних доказів у справі (п.95).
Важливий висновок ВС щодо вказаного:
- «суд не визначив у вироку правову природу «професійного висновку», хоча це було необхідно для визначення його допустимості» (п.97).
- «відповідно до діючої на час складання «професійного висновку» редакції статті 71 КПК, спеціаліст не наділений правом давати висновки, які можуть бути визнані самостійним джерелом доказів, а міг лише надати допомогу у застосуванні технічних та інших засобів». (п.99)
Важлива примітка:
Використовуючи вказані висновки суду в своїй практиці доцільно звернути увагу на зміни до ст. 71 КПК України в частині права спеціаліста надавати висновки в деяких категоріях кримінальних проваджень. Станом на момент написання вказаного матеріалу редакція статті 71 КПК України надає право спеціалістам:
3-1) викладати у висновку відомості, що мають значення для кримінального провадження і щодо яких йому не були поставлені запитання;
7) надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною третьою статті 214 КПК України (Початок досудового розслідування;
8) надавати довідки з питань, що належать до сфери його знань, у випадках, передбачених частиною третьою статті 245-1 КПК України (Зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото, кінозйомки, відеозапису). https://cutt.ly/D9MV4PT
Отже, доказове значення висновку спеціаліста та право складати висновки та інші документи необхідно трактувати з урахуванням змін в КПК України (ст.71 КПК України).
Окремо варто враховувати, що докази можуть здобуватися з різних процесуальних джерел. До прикладу: висновок спеціаліста та відеозапис допиту дитини за методикою «Зелена кімната» за умови наявності в них відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження можуть належати до процесуального джерело доказів - документ (ст.99 КПК України), а покази надані психологом в судовому засіданні в статусі свідка – то процесуальне джерело доказів – показання.
Повертаючись до змісту Постанови, в частині оцінки показів психолога Суд зазначив:
- «свідок дає показання лише щодо фактів (частина 5 статті 95 КПК). У той же час у показаннях психолога, відтворених у вироку, не міститься повідомлень про будь-які факти, що стосуються обставин справи. Вони навіть не відтворюють змісту тверджень, які під час опитування в «Зеленій кімнаті» зробила потерпіла, а містять лише висновки, зроблені психологом «на підставі проективного образу дитини, психотерапевтичного інтерв`ю, відповідних реакцій дитини» (п.101).
-…твердження психолога як в суді, так і у «професійному висновку», не можуть вважатися показаннями свідка в значенні статті 95 КПК, а за своєю природою є думкою або висновком (п. 102).
Суд заначив в цій частині Постанови: Суд погоджується зі стороною захисту у тому, що такий висновок є недопустимим, оскільки психолог, яка його склала, не є судовим експертом, тобто її кваліфікація в проведенні таких досліджень не підтверджена в установленому порядку, і вона не несе юридичної відповідальності за висновки, повідомлені нею суду (п.105).
У цій частині все ж важливо враховувати редакцію ст.71 КПК України на той момент, оскільки зміна редакції статті розширює права та можливості.
Важливий висновок Суду в цій частині Постанови: «Суд першої інстанції, відповідаючи на заперечення сторони захисту щодо допустимості цього доказу, дійшов висновку, що він має бути визнаний допустимим, оскільки був предметом дослідження експертів в рамках комплексної комісійної судової психолого-психіатричної експертизи… (п.106) «правила допустимості доказів, зокрема частина 1 статті 87 КПК, передбачають зворотне правило: якщо експертне дослідження ґрунтувалося на недопустимому доказі, це може зумовити недопустимість експертного висновку. Однак дослідження експертами недопустимого доказу не може перетворити його в допустимий» (п.107).
Висновки суду щодо висновків експертів (п.109-119)
У цій частині висновки Суду зводяться до наступного: «суд не здійснив належну оцінку висновків експертів (Примітка: у Висновку експерти фактично вийшли за межі своєї компетенції, назвавши винною у вчиненні злочину конкретну особу, про це йде мова в п.111 Постанови) та використаних ними методів, незважаючи на варті уваги доводи захисту, хоча в контексті цієї справи така оцінка була одним з важливих факторів, що могли врівноважити відсутність можливості піддати потерпілу перехресному допиту» (п.119).
Висновки суду щодо доказів, наданих стороною захисту (п.120-129)
У цій частині Постанови Суд вчергове зазначив: «коли сторона захисту поставлена у несприятливе становище через рішення не проводити перехресний допит особи, показання якої використовуються проти обвинуваченого, суд має надати стороні захисту найширші можливості для спростування допустимості, належності і достовірності таких показань (п.120).
Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції не надавав належної уваги письмовим поясненням працівників готелю щодо перебування чоловіка в готелі в той день без сторонніх осіб. ВС зазначив що тлумачення суду першої інстанції вказаного факту на зразок «донька є обвинуваченого не є сторонньою особою» не є переконливим (п.124). Також висновки ВС стосувались важливості вмотивованості судового рішення, як важливої гарантії права на справедливий суд (п.126).
Окремо варто виділити ще один висновок ВС в цій частині Постанови про відхилення судом першої інстанції доводів сторони захисту про відсутності у засудженого будь-яких натяків на його нездоровий сексуальний інтерес до дітей протягом його життя, включаючи його багаторічну роботу з дітьми в освітньому закладі, відсутність будь-яких знайдених в нього доказів такого інтересу (п.128) ВС зазначив, що суд першої інстанції, відхиляючи ці доводи «послався на те, що обшуки були проведені більш ніж через рік, після вчинення інкримінованих дій і засуджений мав час та можливість знищити будь-які матеріали. Такий висновок ґрунтується на припущенні, що такі матеріали існували, але через неефективне розслідування були знищені засудженим. Суд вважає такий висновок, не підкріплений жодним доказом, неприпустимим. Крім того, таким чином суд робить несприятливі для засудженого висновки на підставі поганої організації розслідування стороною обвинувачення, що суперечить принципу in dubio pro reo» (п.129)
Висновки суду щодо нерелевантних обставин (п.130-134)
У цій частині Постанови суд зазначає, що вирок суду першої інстанції містить ряд нерелевантних обставин про події (наприклад: інформація про нічні жахи дитини в період весни 2016 року, відомості від лікаря про інфекції у дитини), зв`язок яких з інкримінованою подією ним у вироку не прояснено.
Висновки суду щодо порушення презумпції невинуватості (п.135-152)
У цій частині Постанови Суд заначив: «що для засудження особи за вчинення злочину її винуватість має було доведена поза розумним сумнівом» (п.135).
Суд детально трактує, як має застосовуватися цей стандарт:
- «для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
- законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням» (п.139) (Постанови від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к; від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к; від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17; від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17; від 02 грудня 2022 року у справі № 758/1780/17).
Судова процедура в суді першої інстанції не відповідала такому стандарту доказування/доведення, ВС зазначив: «що висновок про винуватість засудженого зроблено в порушення презумпції його невинуватості у вчиненні злочину» (п.152) в тому числі й у зв’язку з тим, що «підхід, який використовує припущення правильності фактів, що стверджуються обвинуваченням, і перекладає на обвинувачену особу тягар їх спростування, очевидним чином суперечить засадам кримінального судочинства. Такий підхід фактично перевертає презумпцію невинуватості, з якої випливають і вимога доведення винуватості поза розумним сумнівом і вимога тлумачити сумніви на користь обвинуваченої особи (п.150).
Загальні висновки (п.154-159)
- відмова від допиту потерпілої малолітньої дитини в судовому засіданні в такій категорії справ з урахуванням обставин даної справи була обґрунтованою (п.154);
- суди попередніх інстанцій не забезпечили стороні захисту адекватних можливостей, як могли б компенсувати невигідне становище, у якому опинилась ця сторона через неможливість перехресного допиту (п.154);
- суди ґрунтували свої висновки на позасудових показаннях потерпілої, не здійснивши будь-якого аналізу цих показань з погляду їх належності і достовірності, а також на низці недопустимих та/або неналежних доказів (п.154);
-суди застосували підхід до оцінки доказів, який суперечить презумпції невинуватості (п.154);
- обвинувачений був засуджений внаслідок несправедливого судового розгляду, який не міг призвести до доведеності його винуватості поза розумним сумнівом (п.155);
- на сьогодні відсутня можливість виправити критичні недоліки її некваліфікованого опитування у 2016 році (п.156-157);
- на цей час вичерпані будь-які можливості отримати докази, що можуть змінити висновок про недоведеність винуватості засудженого поза розумним сумнівом (п.158).
Огляд судової практики підготувала Людмила Гриценко, адвокат, медіатор, член Комітету з сімейного права НААУ